КОМПОНЕНТИ
СТРУКТУРИ ШКІЛЬНОЇ ЗРІЛОСТІ ДИТИНИ
Говорячи про психолого - педагогічну готовність до шкільного навчання, мають на увазі:
Стан «зрілості» дитини, фізіологічна зрілість
Емоційно - соціальну достатність до складного процесу навчання
Здатність витримати навчальне навантаження
Достатній рівень розумового та вольового розвитку
Володіння операціями мислення ( аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, класифікація, систематизація)
Структура компонентів шкільної зрілості складається
з наступних блоків:
1. Морфологічна зрілість - рівень розвитку основних функціональних систем, хронічні захворюванн
фізіологічна готовність - стан здоров'я дитини, соматичний розвиток - вага, ріст, пропорції тіла, грудної клітини, спадкові порушення, травми, стан зору, хребта
фізичний розвиток - сформованість дрібної й великої моторики, дозрівання мозкових структур, зорово-рухова координація
біологічна зрілість - психологічний вік не завжди збігається з фізичним, кількість постійних зубів, ступінь окостеніння кісті руки
2. Психологічна готовність
інтелектуальна зрілість - сформованість психічних функцій, світогляд мислення - наочно-образне, аналітичне, раціональні умовисновки
- сприймання - планомірність, розчленованість, диференційованість
пам'ять - свідоме, цілеспрямоване запам'ятовування
- увага - зосередженість, стійкість, достатній об'єм мовлення - усна та писемна мова, розуміння символів азбуки, читання
- уява - створює яскраві художні образи, втілює в малюнку, танцях, рухах
емоційно-вольова зрілість - ступінь навченості, ініціативність
- рівень розвитку довільності - свідомо діяти за правилом, за зразком
- рівень тривожності - емоційна стійкість чи здатність до неврозу, вміє підкорити інтереси, відсутність імпульсивності, дратівливості, виснажливості
мотиваційна готовність - сформованість передумов навчальної діяльності, усвідомлена потреба у здобутті знань і розвитку своїх здібностей, бажання ходити до школи
3. Соціальна компетентність
соціальна зрілість - бажання зайняти нову соціальну роль - позиція школяра, ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє знаннями
комунікативні навички - розвиток необхідних форм спілкування з однолітками, уміння встановити рівноправні стосунки, вибрати адекватну поведінку, звернутись по допомогу і надати її, прилучитися до спільної діяльності, уникнути небажаного спілкування, знати де поступитися, коли захиститися
Розвиваючи механізм психомоторики дошкільника
ми сприяємо розвитку його мовлення, готуємо дитину
до оволодіння навичками письма.
ПСИХІЧНА ЗРІЛІСТЬ
Крім "фізичної зрілості" для успішного навчання
у школі важливо, щоб дитина була і психічно зрілою.
Фізична та психічна зрілість — дві невід'ємні
складові шкільної зрілості шестирічних дітей.
Психічна зрілість складаєтьсяз таких компонентів:
мотиваційна готовність;
інтелектуальна готовність;
вольова готовність;
моральна готовність.
Моральна готовність є фундаментом особистості дошкільника.
У повсякденні під час спілкування з дорослими, розігрування рольових ігор з однолітками у дитини формуються узагальнені знання про численні соціальні норми, які безпосередньо пов'язані з її позитивними і негативними емоційними переживаннями. Але ці знання дитина ще не усвідомлює до кінця.
Перші етичні інстанції — поки що відносно прості системні утворення, які є зародком тих моральних почуттів, на основі яких надалі сформуються уже достатньо зрілі мо- ральні почуття і переконання.
Моральні інстанції породжують у шестирічок і моральні мотиви поведінки, які можуть бути за своїм впливом сильнішими ніж інші і посідати провідну роль в ієрархії мотивів. Скажімо, дитина може навіть відмовитися від
улюбленої справи задля виконання даної обіцянки.
Уміння спілкуватися з дорослими та однолітками є основою успішної
адаптації дитини до умов шкільного життя. Тому формування цих умінь не має
залишатися поза увагою дорослих. Систематично спостерігаючи за поведінкою
дітей під час ігор та занять, педагоги можуть побачити, хто з них:
-спокійно і по-діловому звертається до дорослих із запитаннями;
-узгоджує власні бажання з інтересами товаришів;
-полюбляє найпривабливіші ролі і домагається їх шляхом умовлянь, примусу або конфліктів;
-задовольняється будь-якою роллю, не вміючи проявити себе і свої інтереси;
-взагалі не бере участі у спільній діяльності з дітьми, несміливий або пасивний у спілкуванні з однолітками та дорослими.
Сучасні умови життя не завжди спонукають батьків до того, щоб дитина
відвідувала дошкільний заклад. Досить часто дитину готують до школи у
родині. Це не завжди має позитивні наслідки для адаптації дитини до умов
школи. Тому бажано, щоб перед школою дитина хоча б рік - два відвідувала
дитячий садок, де є те соціальне середовище, яке допоможе їй навчитися
встановлювати відносини з однолітками та дітьми старшого віку, обмежувати свої бажання, співвідносити свої інтереси з інтересами та бажаннями інших дітей, а отже розумітися на тому, що не завжди своє «хочу» є важливим для інших. Зрозуміло, що при цьому дитина як активний учасник спілкування має відчувати свою цінність та самодостатність.
Дуже важливо, що у дошкільному закладі дитина набуває навичок спілкування не лише з однолітками, а й з дорослими.
Одним з вирішальних чинників формування моральної готовності дитини
є приклад спілкування батьків з різними людьми.
Адже дошкільний вік — це період, коли поведінка дитини формується переважно через наслідування поведінки дорослих. Отже, вчинки дітей — це більше ніж 80% вчинків близьких їм дорослих. Тому, гадаючи в кого вдалася дитина, батькам слід прискіпливіше подивитися на себе.
ВІЗЬМІТЬ ДО УВАГИ!
Засвоєння дитиною соціальних норми поведінки триває досить довго, але найміцніше вони засвоюються у період дошкільного дитинства. Дитину потрібно готувати до того, що не всі ролі в її житті можуть бути цікавими чи даватися виключно за бажанням, інколи необхідно виконувати і те, що необхідно іншим, і те, що не входить у коло власних інтересів. Приклад спілкування, поданий дорослими, переймає і наслідує дитина, вивчаючи його особливості, фіксуючи межі і правила стосунків дорослих з іншими, запам'ятовуючи силу, тембр, висоту голосу тощо. Навчитися спілкуватися дитина може лише у взаємодії з однолітками, батьками, іншими дорослими.
Вольова готовність дитини до шкільного навчання є досить важливою складовою безболісного входження у нову систему відносин. Уже у дошкільному віці дитина опиняється перед необхідністю долати певні труднощі і підкорювати свої дії поставленій меті. Завдяки цьому вона починає свідомо контролювати себе, керувати власними внутрішніми і зовнішніми діями, своїми пізнавальними процесами і поведінкою в цілому. Отже, уже в дошкільному віці виникає воля.
Звичайно, вольові дії дошкільників мають свою специфіку: вони співіснують з діями непередбачуваними, імпульсивними, які виникають під впливом ситуативних почуттів і бажань.
Відомий психолог Лев Виготський вважав вольову поведінку соціальною, а джерело розвитку дитячої волі вбачав у взаємодії дитини з навколишнім світом. При цьому провідну роль у формуванні волі відводив її мовленнєвому спілкуванню з дорослими. Лев Виготський розглядав волю як стадію оволодіння власними процесами поведінки. Спочатку дорослі регулюють поведінку дитини з допомогою слова. Потім дитина, засвоюючи практично зміст вимог дорослих, поступово починає з допомогою власного мовлення регулювати свою поведінку. Тим самим вона робить істотний крок уперед на шляху вольового розвитку.
Отже, після оволодіння мовленням, слово стає для дошкільників не лише засобом спілкування, а й засобом регуляції поведінки. Тому дорослим варто обмірковувати слова, які вони вживають при дітях, зважувати їх і не ставити дітям непосильних завдань, щоб потім менше їм докоряти і не відбивати бажання робити щось самостійно.
Протягом дошкільного дитинства ускладнюється характер вольової сфери особистості і змінюється питома вага довільних дій у загальній структурі поведінки. Розвиток волі у цьому віці тісно пов'язаний зі змінами мотивів поведінки та їх супідрядності. Поява певної вольової спрямованості і висування на перший план мотивів, які стають для дитини найбільш важливими, ведуть до того, що керуючись у своїй поведінці цими мотивами, дитина свідомо досягає поставленої мети і не піддається при цьому сторонньому впливу. Вона поступово оволодіває умінням підпорядковувати свої дії мотивам, які значно віддалені від цілі конкретних дій, зокрема, мотивам суспільного характеру. Разом з тим, хоча у шестирічок і з'являються вольові дії, але сфера їх застосування та їх місце у поведінці дитини залишаються вкрай обмеженими.
Основними показниками вольової готовності дитини є певні рівні сформованості довільних психічних процесів, зокрема сприймання, пам'яті, уваги. Дитина, в якої сформовано достатній для навчання рівень довільності психічних процесів:
може певний час уважно розглядати той чи той предмет;
запам'ятовує уривки тексту, які потрібно завчити;
у розповідях чи малюнках цілеспрямовано відтворює те,
що бачила чи чула;
виконує самостійно, спираючись на власні сили, нескладні
для свого віку завдання, запропоновані дорослими;
уміє самостійно себе обслуговувати — одягатися, зав'язу-
вати шнурки, прибирати після себе, вмиватися, чистити
зуби тощо;
дотримується відповідного темпу у своїй роботі.
Дитина, яка виконує завдання довільно, але правильно, потребує допомоги стосовно прискорення темпу її роботи, а та, яка при цьому робить помилки, насамперед має навчитися розуміти завдання, а вже потім — прискорювати темп. Тим дітям, які працюють швидко і припускаються багатьох помилок, також треба навчитися розуміти задане. У цьому разі уповільнення темпу їх діяльності дасть змогу дітям зосередити увагу на завданні, посилити самоконтроль за процесом і результатом діяльності.
Дитина, у якої сформовано вольову готовність, володіє доступними правилами поведінки. Вона правильно реагує на оцінку дорослими виконаного завдання: якщо оцінка негативна — не кидається речами, не падає на підлогу, не тікає тощо. Така дитина адекватно оцінює свою роботу.
ВІЗЬМІТЬ ДО УВАГИ!
Вольова готовність є досить важливим компонентом у психологічній готовності дитини до навчання, але біда в тому, що її формування та розвиток тісно пов'язані із зусиллями чи бездіяльністю дорослих у вихованні дитини. Психофізіологічні особливості шестирічок не дають змоги сформувати вольову готовність у такому обсязі, як у дітей семи років. Тому дорослі мають враховувати це у своїх діях, не ставлячи перед дітьми непосильних завдань. Лише спостереження за дитиною дадуть можливість зрозуміти, чи сформована у неї вольова готовність. На формування вольової готовності дошкільника впливає його темперамент. Дорослим слід враховувати це, пропонуючи ті чи ті завдання дитині.
Для того щоб успішно вчитися, дитина насамперед повинна прагнути нового шкільного життя, «серйозних» занять, «відповідальних» доручень. На появу таких бажань впливає ставлення близьких дорослих до навчання як до важливої змістовної діяльності, більш значимої ніж гра дошкільників. Прагнення дитини зайняти нове соціальне становище веде до створення її внутрішньої позиції — мотивації. Мотиваційна готовність дитини є своєрідним «генератором» позитивних вражень про школу. Це той «двигун», який допомагає дитині комфортно почуватися у школі і ставитися до навчання як до
цікавого процесу.
Аналізуючи дані спеціальних досліджень, можна стверджувати, що хоча дітей дуже цікавлять зовнішні атрибути шкільного життя — форма, шкільне приладдя, оцінки, дзвінки тощо, — але це не є визначальним у їхньому прагненні навчатися у школі. Про сформовану мотиваційну готовність можна говорити лише тоді, коли дитину захоплює власне навчання як серйозна змістовна діяльність, яка дає певний результат, важливий для самої дитини і для дорослих, які її оточують.
Образ школяра — людини, яка займається суспільно значимою і суспільно оцінюваною справою, — дитина усвідомлює як адекватний для неї шлях до дорослості: він відповідає сформованому у грі мотиву стати дорослим і реально здійснювати його функції. Дослідження показують, що «внутрішня позиція школяра», яка з'являється у дитини наприкінці дошкільного віку, є системою потреб, пов'язаних з учінням як новою, серйозною, справжньою, суспільно значущою діяльністю, що втілює у собі новіший, серйозний, суспільно значущий і, отже, дорослий спосіб життя.
У шестирічної дитини така мотивація до навчання у школі ще не сформована і потребує копіткої роботи з боку батьків. Дуже важливо, щоб діти мали позитивну інформацію про школу саме від батьків, а не чули різні страшилки або погрози, як-от; «Ось підеш до школи, тоді…».
Рівень мотиваційної готовності дитини можна встановити за допомогою бесіди, під час якої легко виявити, чи є у дитини бажання стати школярем і її уявлення про школу. Відповіді опитуваних дітей можна розподілити на чотири типи:
перший — прагнення бути школярем, бажання вчитися грунтується на відповідному уявленні про школу; «Усі повинні вчитися, щоб потім, коли виростуть, добре працювати»; «Хто добре вчиться у школі, той зможе стати президентом.,,»; «Щоб добре вчитися, треба бути старанним...».
До цієї групи можна віднести відповіді небагатьох шестирічок, тому що їх основна потреба — це гра, а не навчання;
другий — прагнення стати школярем грунтується на поверховому уявленні про школу: «У школі цікаво, там багато дітей, учителька ставить їм оцінки»; «У школі краще, ніж у дитячому садку: не треба спати вдень, після уроків можна бігати у дворі скільки завгодно»; «Мені подобаються у школі перерви, коли можна виходити у коридор або надвір». Таких відповідей зазвичай набагато більше;
третій — дитина начебто й правильно уявляє ті вимоги, які ставить школа, але, разом з тим, відчуває побоювання, навіть страх; «Я боюся, що не почую того, що говоритиме вчителька»; «Мабуть, я не зможу зробити те, що скаже вчителька»; «У школі важко, я й не знаю, чи хочу йти туди, — чомусь боюся». Ця група відповідей теж досить численна;
четвертий — дитина не хоче йти до школи: «У садочку краще, тут
немає уроків та домашніх завдань»; «У школі погано, бо там не
граються і забороняють носити іграшки». На жаль, останнім часом
кількість таких відповідей зростає.
Батьків має насторожити третій і четвертий тип відповідей дітей. Таких дітей потрібно краще ознайомити зі школою і поставитися до цього серйозно. Позитивна спрямованість дитини на школу (перший і другий тип відповідей) як на власне навчальний заклад — найважливіша передумова благополучного входження її в навчально - шкільну дійсність, тобто прийняття нею відповідних шкільних вимог і повноцінного включення в учбовий процес.
ВІЗЬМІТЬ ДО УВАГИ!
Мотиваційну готовність дитини необхідно формувати через усвідомлення того позитивного, що очікує дитину у школі, а не на погрозах і залякуваннях нею. Вагомим внеском у підвищення мотиваційної готовності дитини може стати приклад батьків, їм варто показати дитині свої зошити, шкільні нагороди, відзнаки, розповісти про свій позитивний досвід шкільного навчання та про досвід близьких людей — дідуся, бабусі, тітки, дядька, племінників тощо. Особливу увагу батькам необхідно звертати на дітей, які не хочуть або бояться йти до школи, У таких дітей необхідно формувати правильне уявлення про школу та допомогти їм повірити у себе.
Інтелектуальна готовність до шкільного навчання пов'язана з розвитком розумових процесів — умінням узагальнювати, порівнювати об'єкти, класифікувати їх, виділяти істотні ознаки, робити висновки. У дитини мас бути сформований певний обсяг уявлень, зокрема образних і просторових, відповідний рівень мовленнєвого розвитку та пізнавальної активності.
Інтелектуальна готовність містить у собі кілька взаємопов'язаних струк-турних компонентів, як-от:
система загальних знань про навколишній світ;
відповідний рівень розвитку пізнавальної діяльності;
деякі елементарні навички учбової діяльності.
Важливим показником розумового розвитку дитини є системність знань про навколишній світ, зокрема про природу, світ людей та певні соціальні явища. Тому батькам варто читати дитині книжки про природу: неживу і живу, розглядати і обговорювати з дитиною ілюстрації у книжках та дитячих енциклопедіях, ходити до музею природи, зоопарку, лісу чи парку, Можна разом з дитиною дозовано дивитися відеофільми про природу — про тваринний та рослинний світ, природні явища тощо. Варто відвідувати з дитиною картинну галерею, розділивши всю експозицію на невеличкі фрагменти, до яких можна повертатися пізніше, а не переглядати все за один раз. Також можна оглянути історичний та інші музеї, в яких зберігаються матеріальні, культурні здобутки цивілізації. Важливо, щоб екскурсія супроводжувалася поясненнями дорослого та не сильно стомлювала дитину. Насамперед необхідно дотримуватися простого правила: чим менший вік дитини — тим меншою має бути тривалість екскурсії. Тоді у малюка залишаться приємні враження, бажання знову повернутися до музею чи картинної галереї.
Але головне, щоб це була системна робота з дитиною, а не випадкові дії, які лише сформують у дитини суміш уявлень про розрізнені факти. Дорослим слід якнайповніше відповідати на запитання дітей, а не зводити відповіді до «так» чи «ні». Розгорнута відповідь дорослого — взірець для дитини того, як потрібно відповідати.
Інтелектуальна готовність дитини виявляється, зокрема, й у рівні розвитку її пізнавальної діяльності. Дитина, яка досягла достатнього рівня розвитку пізнавальної діяльності:
здатна розв'язувати більш складні та різноманітні задачі, що
потребують виділення і врахування причинно-наслідкових
зв'язків і відносин між об'єктами та явищами, діями;
не просто використовує заучені дії у різних видах діяль-
ності — грі, малюванні, конструюванні, під час виконання
навчальних і трудових завдань, а й постійно видозмінює їх,
отримуючи нові результати;
передбачає результати своїх дій, планує їх.
З розвитком допитливості, пізнавальної активності дитина усе ширше використовує такі психічні процеси, як мислення та уява для освоєння тих знань про навколишній світ, що виходять за межі безпосереднього сприймання органами чуття. Дитина починає ставити перед собою пізнавальні задачі, шукає пояснення явищам, що зацікавили її. Для цього вона вдається до експериментування, спостережень, міркує і робить висновки.
У старшому дошкільному віці такі психічні процеси, як увага і пам'ять, починають набувати довільного характеру. Структура пам'яті зазнає істотних змін, пов'язаних зі значним розвитком довільних форм запам'ятовування і пригадування.
Досить добре стимулює та розвиває пізнавальні здібності дитини робота з пазлами, різними конструкторами, мозаїками. У пригоді може стати і гра з тетрісами, адже вони непогано стимулюють увагу, образне і логічне мислення, але необхідно дотримуватися оптимальної тривалості гри з ними — відповідно до віку дитини. Так само обережно можна використовувати й інтелектуальні комп'ютерні ігри.
Інтелектуальна готовність виявляється і через володіння деякими спеціальними знаннями та навичками: умінням здійснювати звуковий аналіз слова, виконувати певні арифметичні дії тощо. Цими вміннями дитина оволодіває у дошкільному закладі під час занять, ігор, самостійної діяльності, або вдома — під час спілкування з батьками, ігор, розглядання дитячих журналів. А зі шкільними підручниками дитина має ознайомитися лише у школі, тому що передчасна зустріч з ними може знизити її інтерес до навчання і згубно вплинути на адаптацію до школи. Цей компонент інтелектуальної готовності у жодному разі не вказує на те, що дитина обов'язково має оволодіти читанням, обчисленням чи письмом. Тут треба бути вкрай обережними та терплячими, не примушувати дитину до жодних навчальних дій. Лише цікавість, бажання та інтерес дитини є ключем до успіху навчального процесу.
Вивчення особливостей інтелектуальної сфери можна почати з дослідження пам'яті — психічного процесу, який нерозривно пов'язаний з розумовим розвитком. Для визначення рівня механічного запам'ятовування дитині називають десять не пов'язаних між собою слів, скажімо: рік, слон, шпага, мило, сіль, шум, рука, стать, весна, син. Дитина, прослухавши, всі слова, має повторити ті з них, які запам'ятала. Відомий психолог Леонід Венгер стверджував, що для механічної пам'яті дітей шестирічного віку характерні такі показники:
з першого разу дитина відтворює не менше 5 слів;
після 3 — 4 повторень відтворює 9—10 слів;
через годину забуває не більше 2 слів із відтворених.
Ступінь обізнаності дитини, її світоглядні уявлення найзручніше з'ясовувати в умовах бесіди.
Методика видатного психолога Олександра Лурії дає змогу виявити загальний рівень розумового розвитку, ступінь оволодіння узагальнюючими поняттями, умінням планувати свої дії. Дитині дають завдання запам'ятати слова з допомогою малюнків: до кожного |слова або словосполучення дитина малює лаконічний малюнок, який потім допоможе це слово відтворити. Тобто малюнок стає засобом, який допомагає запам'ятати слова. Для запам'ятовування пропонують 10—12 слів і словосполучень, скажімо, таких: вантажівка, розумна кішка, темний ліс, день, весела гра, мороз, вередлива дитина, хороша погода, сильна людина, покарання, цікава казка. Через 1-1,5 години після прослуховування слів і створення відповідних зображень дитина отримує свої малюнки і пригадує, до якого слова чи словосполучення вона робила кожен з них.
Рівень розвитку просторового мислення можна виявляти різними способами. Ефективною і зручною є методика Олександра Венгера «Лабіринт». Дитина має знайти правильний шлях до відповідного будиночка серед інших, хибних шляхів і глухих кутів лабіринту. У цьому їй допомагає схематична інструкція, в якій стрілочками вказано напрямок руху та об'єкти повз які слід рухатися. Дитина має орієнтуватися у схемі і відповідно рухатися лабіринтом, щоб знайти правильний шлях.
Найбільш поширеними методиками, які діагностують рівень розвитку
словесно-логічного мислення, є:
пояснення складних картин;
послідовність подій.
Пояснення складних картин: дитині показують картинку і просять розповісти, що на ній намальовано. Цей прийом дає змогу виявити, наскільки правильно дитина розуміє зображене, чи може виділити головне, чи губиться в окремих деталях, наскільки розвинене її мовлення .
Послідовність подій: дитині пропонують кілька картинок, на яких зображено події, пов'язані між собою. Дитина має викласти картинки у певній послідовності і пояснити свої дії. Це більш складна методика, за допомогою якої можна виявити рівень розуміння дитиною причинно-наслідкових зв'язків.
Такі розумові операції, як узагальнення і абстрагування, послідовність висновків і деякі інші можна вивчити, використовуючи методику предметної класифікації. Класифікуючи різні об'єкти, дитина може об'єднувати їх у групи за певною ознакою і давати їм узагальнені назви. Групуючи об'єкти, дитина виділяє різні ознаки:
функціональні — тарілка і чашка, бо це посуд;
зовнішні — листок і огірок, бо вони зелені;
ситуативні — шафа і сукня об'єднуються в одну групу, тому що «сукня висить у шафі».
Складні розумові процеси аналізу і синтезу вивчають під час визначення дітьми понять, інтерпретації ними прислів'їв, скажімо таких, як «Не все золото, що блищить», «Не рий яму іншому, сам у неї потрапиш». Відома методика інтерпретації прислів'їв має цікавий варіант, запропонований видатним психологом Блюмою Зейгарнік. Крім таких прислів'їв, використовують приказки. Дитині пропонують фрази, одна з яких за значенням відповідає приказці, а інша — нагадує її формально. Наприклад, до приказки «Не в свої сані не сідай» дають фрази «Не потрібно братися за справу, яку ти не знаєш» і «Взимку їздять на санях, а влітку на возі». Дитина, вибираючи одну із фраз, пояснює, чому вона так розуміє приказку, а сам вибір вказує, на змістові чи зовнішні ознаки орієнтується дитина під час виконання завдання.
ВІЗЬМІТЬ ДО УВАГИ!
Інтелектуальна готовність дитини формується за умови систематичної роботи щодо розвитку її пізнавальних процесів: уваги, уяви, сприймання, пам'яті, мислення, мовлення. Провідним у інтелектуальній готовності дитини виступає розвиток її мовлення, тому необхідно систематично читати дитині книжки, обговорювати з нею ілюстрації, репродукції, де-тально відповідати на запитання дитини тощо. Не можна залишати без уваги бажання дитини з чим-небудь ознайомитися, чи чогось навчитися. Дорослий має допомогти їй у цьому, стати для неї товаришем по відкриттях, підтримувати у дитини дух здивування, цікавості, допитливості. Чудовою допомогою у розвитку інтелектуальної готовності дитини можуть бути різні дидактичні ігри та дитячі журнали. Журнали дитина не повинна розглядати самотужки. Дорослий має читати й розглядати їх разом з дитиною. Варто запитувати у дитини, що найбільше сподобалося їй у журналі, які завдання для неї є цікавими, звертати увагу на інші завдання, розтлумачувати незрозумілі місця тощо. Слід постійно звертати увагу дитини на об'єкти і явища навколишнього світу — невичерпне джерело відкриттів та нових знань.
Обсяг журнальної статті не дає змоги розкрити всі сторони шкільної готовності та адаптації дошкільника до шкільного життя. Розуміючи це, ми і не ставили перед собою такого завдання. Ми хотіли привернути увагу до цієї важливої проблеми вихователів-методистів, вихователів і батьків дошкільників. Адже від її усвідомлення всіма учасниками освітнього процесу залежить успіх або невдача дошкільника у початковій школі. Вдалий старт дає надію на успішний фініш. Вчасна допомога може попередити виникнення багатьох труднощів у майбутніх школярів. Саме успіх сходження до ролі школяра принесе найкращі результати і стане причиною появи у дитини почуття навчального задоволення. Позитивний досвід забезпечує позитивне сприймання, а отже, несе оптимізм і впевненість у власних силах дитини.
Віра дитини у власні сили формує в ній упевненість, а отже відкриває шлях до самостійності. Самостійна дитина — незалежна, вона здатна брати на себе частку відповідальності. Вона не потребуватиме контролера ззовні — у неї формуватиметься внутрішній контроль.
